Від партнерів


Реклама

Останні публікації

Обмежити пошук фільтруванням:


Біля річки

0
Текла собі річка, річка невеличка, а хоч і невеличка була та річка, та, проте, глибоченька.
Над річкою село, а в селі жив білявенький Микола із своєю мамою, і хата їхня стояла над річкою. Миколина бабуня, як іще жива була, казала:
— Наш город у річці полощеться.



Блакить

0
Блакить, одвічна блесть, в іронії священній,
Ясна, прозоріша за квітів томну лінь,
Поета, що клене безсило власний геній,
Жене безплідною пустелею болінь.



Ядзині нецьки. Народне оповідання Поділля

0
Жила в селі бідно жінка, вдовою була. Два сини і нові ночви — усе багатство, що залишив її чоловік по смерті.



Лимерівна

0
Драма в 5 справах
Лимериха, козача вдова; немолода вже, оже ще брава; на обличчі сліди давньої краси.
Наталя, дочка її, 18 літ; дуже вродлива.
Шкандибиха, багата міщанка; суха, згорблена і сердита...



На третю осінь

0
На днях я мав іти в армію і, хоч як кортіло на гульки, заходився порати вдома чоловічу роботу, щоб мамі самій не велося сутужно (наш тато помер від старого поранення, ми жили вдвох)



Моя Ганя не така

0
Це вперше, відколи одружився, Іван Сухоручко вибрався з вудками до води, та й то воно вийшло якось не по-людськи: надулася дружина Ганя, хоча й не здогадувалася, що його тягне до річки; казала, що рибалка з Івана нікудишній і взагалі — він живе чужим розумом.



Мати звала Семеном

0
Цілий тиждень Сеню не видно й не чути вечорами на коридорі, сидить він у своїй кімнатині тихенько, мов птаха на гнізді, а в неділю чи в свято яке там, десь так під вечір, випливає Сеня на люди.



Лотерея

0
Це тепер Андрей такий.
А колись — ні, колись він гримів на всеньке містечко. З його рук золото сипалось. Треба вам, скажімо, верх викинути на хату — просіть Андрея, треба підлогу постелити — гукайте Андрея, хочете нові двері чи вікна — знову ж таки йдіть до Андрея Безверхого. Бо так чисто й гладенько вам не зробить ніхто. І головне — дешево.



Живиця

0
Колько ніколи не горнувся до Петра Джуса, а це віднедавна усе частіше став забігати до нього, і то неважко прикинути, коли саме він прив'язався до Джусового двору — відтоді, як Петрів батько привіз цілу гору соснових дощок з пилорами, пахучих та жовтих, таких, що аж світилися вони, і навіть за хмарної днини здавалося, начебто на Джусове подвір'я латочка сонця падає.



До Пахома

0
Карпенко зійшов з автобуса коло лісу, кілометрів за п'ять од Мурзинець, хоча міг би доїхати цією дорогою аж до села. Хотілося швидше пірнути в прохолоду дерев і, дихнувши на повні груди, забути про все на світі. Сюди він і їхав заради цього.

Отримати сертифікат

Користувацький вхід

Цікаво