RSS-матеріал

Користувацький вхід


Підписатись на E-mail:

Останні публікації

2012-05-19 16:56

Рушники України (виховна година для третього класу)

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


0

ВИХОВНА ГОДИНА У ТРЕТЬОМУ КЛАСІ

Мета:
- поглиблювати художні інтересі і смаки дітей;
- розвивати творче мислення;
- залучати до народних традицій та естетичного засвоєння основ національної
художньої культури;
- прищеплювати любов до традиційного мистецтва нашої країни;
- виховувати український менталітет;
- збагачувати словниковий запас учнів.
Обладнання:
- вишиті рушники;
- українські народні костюми;
- картини і малюнки зі зразками рушників з різних міст України;
- наочний посібник з українського народного декоративно-прикладного
мистецтва в комплекті з 48 фотоілюстраціями формату АЗ;
- виставка книжок про історію вишивання.

(На сцену виходять двоє ведучих, хлопець і дівчина, й починають поетичну розповідь про історію рушників і українські побутови звичаї, у яких використовувались рушники)
1-й ведучий:
Український рушник... На ньому вишита доля народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті.
2-й ведучий:
Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушники.

Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висіло
декілька видів рушників.
"Утирач" використовували для рук і обличчя, "стирок" - для посуду, стола і лав,
"покутник" - оздоблення стін, покуті, "божник" - для дорогих ікон.
Окремо зберігалися ритуальні рушники: "плечові" призначалися для сватів,
"весільні" - для різноманітних весільних обрядів.
1-й ведучий:
Рушники служили не лише прикрасою для житла, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами. Знаками-оберегами на рушнику були ромби, квадрати, трикутники, що символізували родючість. Рушники розвішувалися над сімейними портретами і над образами. Рушник є невід'ємною частиною і в церковного інтер'єру.
2-й ведучий:
Рушники були необхідними атрибутами у всіх обрядах: на родинах, хрестинах, весіллі.похороні. Були рушники і звичаєві: коли закладали нову хату, рушник стелили на тому місці, де мала бути покуть, і клали хліб, щоб хата була багатою. Коли зводили стіни хати і закладали сволок, на нього також вішали рушник.
1-й ведучий:
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране,
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить. Покрутнеться так і сяк -Зацвіте червоний мак. Зазирне і там і тут -Василечки зацвітуть.
А пройдеться як поволі –
Заряснять листочки в полі,
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.

(На сцену виходять дівчата, у кожної один із видів рушника: рушники долі
(вишиті калиною і дубовими листочками), завивач, уповивач, утирач
(кілковий), обрус).

1-а дівчина (з рушником долі):
Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до
народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові
листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчинки - калину, щоб була
гарна, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушечку
дитини. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи
доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя і клали у домовину, коли
людина помирала.
2-а дівчина (з рушником-завивачем):
До породіллі приходили рідні з рушниками, у які загортали хліб та солодощі,
щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:
Радуйся земле, радій, родино,
Радуйся з нами, нова дитино,
В тебе доволі і ласки, і дива,
Хай не цурається доля щаслива.
3-я дівчина (з рушником-уповивачем):
Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала
багато разів, щоб він був м'яким. Коли бабуся-повитуха вповивала дитину,
промовляла:
Вповиваю тя, синочку,
В рушничок біленький,
Щоб виростав ти великий,
Був все здоровенький.
Щоби лихо тя минало,
Щастя огортало,
Щоби мале твоє серце
Та й смутку не знало.
А червоним повиванком
Зав'яжу міцненько,
Щоб від тебе радість мали
І отець, і ненька.
4-а дівчина (з рушником-утирачем):
Підростала дитина, а мати вишивала на утирачах для донечки сунички, для хлопчика - барвінок. Діти становились підлітками, і мати вже вишивала для дівчини лілеї, а для хлопчика - хміль. Пізніше донечка сама собі вишивала на утирачах калину, а сину мати вишивала дубові листочки. Подавала матря рушник синочку і промовляла:
"Утирайся, мій синочку,
В рушничок біленький
Та будь же з ним щодниночки
Добрий, веселенький".
На утирачах також вишивали квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку"
або "Доброго здоров'я". Такий рушник висів на кілочку біля дверей.
У народі кажуть: "Тримай хату, як у віночку, а рушник на кілочку".
5-а дівчина (з рушником-обрусом, вона застеляє його на стіл):
А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю.
І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.
(Дівчата уходять. Виходять дві дівчини в українських костюмах з хлібом та сіллю порушнику).
1-а дівчина:
Хліб і сіль на вишиваному рушникові - то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до тих, хто подавав їх.

2-а дівчина:
На рушник святковий
Хліб кладемо з сіллю,
Щоб легкі дороги
Славили країну,
Щоб у нашій праці
І в гучнім весіллі
Шанували в світі
Над усе людину.

(Дівчата підносять хліб і сіль присутнім гостям).
2-й ведучий:
Рушник до хліба посідає важливе місце у побуті українців. У давнину був такий звичай: весною, коли зазеленіли хліби, люди виходили у поле родиною і тричі обходили поле, несучи на руках хліб і сіль, щоб виріс великий врожай. Рушником накривали діжу з тістом, а також діжу після випікання хліба, яку ставили під образами на покуті.
1-й ведучий:
Найголовніша подія у житті людини - весілля. Весільні рушники, як весь посаг, кожна дівчина раніше готувала сама. Приходили сватати дівчину. Якщо вона давала згоду, виносила рушники, перев'язувала сватів, а потім кланялася батькам і промовляла:
(Виходить дівчина з весільним рушником).

Дівчина:
Спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушники тонко пряла,
Тонко пряла, вишивала,
А сьогодні їх подала.
2-й ведучий:
Після сватання дівчина вишивала рушник, на який мали ставати молодята, та рушник, яким при шлюбі зв'язували руки, щоб жили у парі дружно і була міцною сім'я. У народі кажуть:
На рушничок стати - разом долі поєднати,
На рушничок ступити - разом діточок ростити.
На ньому дерево життя та голубочки як символ любові і вірності.
(Виходять хлопець та дівчина у весільному одязі. Дівчина розстеляє рушник, на нього стають хлопчик і дівчина).
Дівчина:
Тож ставайте, молодята,
На доріженьку життя,
Щоб усе у вас велося,
Щастя річкою лилося.
Сонце світить вам завжди,
Щоб не знали ви біди.
(Молодята і дівчина кланяються та йдуть зі сцени).
1-й ведучий
Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати". Мати, проводжаючи сина в дорогу, замотувала хлібину у шматок білого полотна і промовляла: "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!". Той шматок полотна, витканий руками матері, оберігав людину від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далекіх доріг до отчого порогу.
(Виходять дівчина і хлопець. Дівчина-мати дару є рушник хлопцеві-синові).
Дівчина:
Ой прийми, синочку, рушничок від мене,
Від зла, від спокуси хай береже тебе.
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
У цій вишиванці всі мої старання,

На тебе, мій сину, усі сподівання. Ой іди, синочку, та скоро вертайся, Дарунка від мами, синок, не цурайся. Додому вертайся скоренько-скоренько, Бо болить у мене за тебе серденько. Я буду за тебе та й Бога молити, Щоб могла щаслива ще тебе зустріти.
(Дівчина і хлопець йдуть зі сцени. Виходять діти і співають "Пісню про рушник" на сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди).
Діти:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
У зелені луги й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушникові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
2-й ведучий :
Проводжали людину в останню путь, і тут супроводжували її рушники. Готували їх задовго до смерті. Їх потрібно було 40: на хрест, на домовину, тим, що ікони несли, і тим, хто супроводжував покійного. Вишивалися вони переважно чорним кольором. Квіти були спрямовані голівками донизу - в потойбічний світ.
1-й ведучий :
Кожен регіон України має свої відмінності у виборі кольорової гами та орнаменту рушників. На Київщині, Чернігівщині переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів. Для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геометричний орнамент з яскравими барвистими відтінками, а для Полісся - червоний та чорний кольори.
2-й ведучий :
На рушниках вишита доля нашого народу. Свої почуття, мрії і сподівання, радість і тугу передавав народ у вишивці. І як не згадати тут пісню на слова Дмитра Павличка "Два кольори".

(Діти і співають пісню "Два кольори" на сл. Д.Павличка).
Діти:
Як я малим збирався на весні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори,
Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплились, як мамине життя,
Щасливі і сумні мої дороги.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому.
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

(Діти йдуть зі сцени).

1-й ведучий :
Хай сторона моя багата,
Красива квітами й людьми,
Найкраща в світі рідна хата
Під ясеновими крильми.

У ній тепло і очі мами,
І доброта її руки.
А над смутними образами
Горять барвисті рушники.
2-й ведучий :
Тут батьків труд і труд матусі,
Поліття чесне та рясне,
А хліб домашній на обрусі,
Неначе сонце весняне.
1-й ведучий :
Отже, діти, ніколи не зрадимо рушникові й будемо шанувати його. Він пройшов крізь віки і досі символізує чистоту почуттів, глибину любові до своіх дітей.
2-й ведучий :
Хай здоров'я ніколи не зраджує вам.
Будьте завжди ніжні й милі.
Щоб вам радість, і щастя, й любов
Вишиваним цвіли рушником.

Автор: 

Абашина Ірина Анатоліївна, заступник директора з НВР Донецького багатопрофільного ліцею № 54.

Джерело: 

Список використаної літератури

1. Воропай О. Звичаі нашого народу. - К., 1991.
2. Вудвуд Л., Вудвуд І. З батьківської криниці. - Донецьк, 2000.
3. Знаки 155 стародавніх українських вишивок. - К., Соняшник, 1992.
4. Колядки і щедрівки. - К., 1991.
5. Культура та побут населення України. - К., 1993.
6. Лозко Г. Українське народознавство. - К., 1994.
7. Найкращі пісні України. - К., Майдан, 1992
8. Пономарьов А. Українська етнографія. - К., Либідь, 1994.
9. Смоляк О. Українське народознавство. - Тернопіль, 1996.
10. Супруненко В. Народини, Витоки нації. - Запоріжжя, МП "Берегиня", 1993
11. Струнка М. Українське декоративне мистецтво. - К., 1990

ОГРОМНОЕ СПАСИБО ЗА ЧУДЕСНЫЙ СЦЕНАРИЙ!

Голосування

Чи відчуваєте Ви професійне (емоційне) вигорання у вашій роботі вчителя?:

Останні коментарі