Від партнерів


Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


казка

Жила собі дівчинка. Вона була великою фантазеркою та мрійницею. Найулюбленішим її заняттям було дивитися на небо. Вона вже знала, що земля кругла, а ось небо? Яке воно? Де воно? Якої форми? Хто там живе? Хто за ним ховається? Чи можна його взяти в руки і відчути, чим воно пахне, чи можна його обійняти?..

Небо теж колись було маленьким. І мріяло вирости у Всесвіт. Воно вже тоді знало, що бути Всесвітом - його призначення та обов*язок.

На відміну від дівчинки, у неба було багато друзів. Надзвичайно ласкаве сонечко, кучеряві подружки-хмаринки, мільйони сяючих зірочок та такий мінливий вітерець. Небо мріяло про те, як стати великим та нескінченним.

А дівчинка мріяла про інше. Вона просто хотіла знайти друга, який був би завжди поруч. Може, це небо?

У той зимовий морозний день небо було незвичайним... Здавалося, воно так близько, що до нього можна дотягнутися рукою... А справжні друзі ж завжди тримаються за руки. Це був знак.

Дівчинка простягнула руки назустріч йому... І раптом з неба посипалися сніжинки. Їх було так багато!!! Дівчинка вже збилася з рахунку... адже вона тоді вміла рахувати лише до десяти. Вона збивалася і починала спочатку... Їй здавалося, що це якраз ті друзі, яких вона так довго чекала... Так радіти можна лише в дитинстві!!! Сніжинки кружляли навкруги дівчинки, лягали поруч... і раптом перетворилися на біле небо. Тільки це небо було тепер у неї під ногами... Як же його взяти за руки? Дівчинка гірко заплакала...

Солоні сльозинки обпікали її щічки... невже небо не хоче дати їй свою руку та стати ії другом? Але дівчинка помилялася. Небо знало, що тільки творячи добро, воно може стати Всесвітом... і остання в цей день сніжинка впала не на землю, а на м*якеньку рукавичку дівчинки...

Остання сніжинка не була такою красивою, такої правильної форми, як ті шестигранні, що стали білим небом. Але вона теж шукала друга.. Вона так багато бачила у своєму житті, що їй хотілося розповісти про це кому-небудь на землі.

Вона знайшла свою дівчинку. Дівчинка зуміла почути розповідь про життя та пригоди маленької крапельки води...котра зимою перетворювалася в сніжинку з чотирма кришталевими промінчиками.

Сніжинка побувала у всіх кінцях землі. Поливала травичку й умивала квіти, одягала в теплі шубки дерева, а після дощика перетворювалася в коштовне семикольорове намисто для всієї землі...

Дівчинка заслухалася. Вона була великою фантазеркою, тому бачила все це немов би власними очима. Вона тільки вчилася слухати так, щоб все чути. Дивитися так, щоб все бачити.

Але настав вечір. Матуся покликала дівчинку додому. Обережно, щоб сніжинка нікуди не поділася, дівчинка з великою радістю в рукавичках увійшла до будинку...

Звичайно ж, сніжинка розтанула.. від тепла та уваги дівчинки. Але вона не зникла назавжди... вона залишила свій слід у серці маленької дівчинки та на рукавичці. І це була не просто мокра пляма... Сніжинка була чотиригранною...Тільки в дитинстві можна побачити у звичайному щось незвичайне... це був обрис людини... Дівчинка виросла. В неї з*явилося багато друзів, але вона ніколи не забувала свого найпершого друга - сніжинку, яка була з нею лише одну мить, але навчила її бачити друзів навкруги себе, а не шукати на небі.

Небо для всіх одне, як і сонце... і дуже далеко. А на землі твоїм другом може стати і квіточка, і річечка, і сніжинка, але головне - зустріти в житті друга-людину, з якою можна було б слухати так, щоб чути, дивитися так, щоб бачити... все і всих...близько й далеко...

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...