Від партнерів


Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


Казка до теми "Синоніми"

2

Андрій Процайло
ПРИГОДИ МАРКІЯНА В КНЯЗІВСТВІ СИНОНІМІВ
(казка)

Полудневе осіннє сонце нетерпляче заглядало у шкільні вікна. Воно мріяло чимшвидше похизуватися щойно розмальованим краєвидом. І мліло від передчуття дитячого захоплення.

Нарешті закінчився останній урок. Шкільне подвір’я купалося у морі радості. Додому ніхто не спішив.

- Як гарно! – збираючи різнобарвні листочки, тішилася Яринка. – Справжня казка!

- Є справжніша, - сказав Маркіян. – У парку. Я знаю одне таємне місце. Там - чудасія!

- Що-що? – глузували одні.

- Яка?.. – зацікавились інші.

- Сек-рет, - мовив Маркіян і першим вирушив у напрямку парку.

Подивитися на чудасію захотіли лише Володя, Тарас, Назарко та Яринка.

- Тільки швидко. Добре, Маркіяне? Бо я змушена бігти, нестися, летіти, гнати додому. Інакше моя бабуся буде іти, крокувати, прямувати, чимчикувати і шкандибати мене шукати, - сміялася Яринка. – І мені потім влетить...

- Як ти так швидко запам’ятала ці си... си?.. – ніяк не міг згадати Володя.

- Синоніми! – допоміг йому Назарко.

- Просто, - загордилася дівчинка. – Я ж - відмінниця!

І тут втрутився у розмову тимчасово обділений увагою Маркіян:

  • Побігли! Я вам ще не такі синоніми покажу!

Діти домчали до товстезного старого дуба. Навколо дерева росли густі кущі.

  • За мною, - скомандував Маркіян. – Обережно, не подряпайтесь, - хлопець вів друзів тільки йому відомою стежкою. – А тепер стійте. І зажмурте очі. Увага! Зникаю, щезаю, пропадаю, - голосом чарівника викарбовував кожне слово хлопець, - вивітрююся, розчиняюся... А-а-а...а-а-а.... - тільки й почули друзі.

Потім однокласники ще довго шукали Маркіяна, але, окрім величезного дупла у стовбурі дерева, нічого і нікого не знайшли.

Хлопці були ображені:

  • Він утік. Так справжні друзі не поступають, - казали вони.

А Яринка плакала:

- Мені здається, що він провалився у дупло. Я одним оком підглядала… Я не бачила, щоб він втікав. Він не вилазив з дупла, чуєте?..

- Смішна, - зробив висновок Тарас. – Дупло – не казкове підземелля. І в нього не провалюються. Пішли додому. А завтра в школі з ним поговоримо, - і засмучені друзі по одному, тією ж самою стежиною, почали вибиратися із заростей...


... Маркіян прокинувся від того, що його хтось шарпав за рукав.

- Х-хто ви?.. – запитав хлопець смішних, дуже схожих між собою чоловічків у чудернацькій військовій формі.

- Я – Сторож, - відповів найстарший, з бородою. А це мої родичі: Охоронець, Вартівник, Доглядач і Хранитель. Ми служимо великій княгині Мові. А ти хто?

- Маркіян, - відповів хлопець.

- Не скажемо, що дуже приємно, але вставай і пішли, - суворо мовив Доглядач.

- Куди? – злякався Маркіян.

- До княгині. Вона вирішить, що з тобою робити.

Хлопця привели у великий просторий зал. На золотому троні красувалася сама княгиня – Мова. А за довгим столом з одного боку  в ряд сиділи: Слово, Річ, Мовлення, Бесіда, а з другого – Абетка, Азбука та Алфавіт. Маркіян дізнався їх імена з табличок на столі, які були виставлені навпроти кожного. Все так само, як на засіданнях у нашого президента.

- Раді вітати тебе, Маркіяне, у нашому гнізді, у Великому Князівстві Синонімів, де всі  жителі-синоніми хоча різні за звучанням, але однакові або близькі за значенням,  - почала впевнено Мова, ніби вже сто років знала хлопця. – Що, хочеш додому?

- Хочу, - відповів засмучений Маркіян.

- Ми тобі допоможемо. Всі з моєї князівської родини, близької й далекої, починаючи від Слова, Речі, Мовлення, Бесіди та дорогих надійних міністрів Абетки, Азбуки й Алфавіту. Підтримуватимуть тебе і сприятимуть тобі у боротьбі безмежні добрі сили нашого князівства, - Мова постійно, чомусь, робила наголос на “тобі” і “тебе”. - Але найбільше все-таки залежить від тебе, бо тільки людина здатна своєю мовою згуртувати всі потрібні слова у могутню силу для змагання зі Злим Чаклуном... До того ж, у тебе в кишені є чарівна паличка, яку ти сам собі вистругав... – Маркіян зробив круглі здивовані очі. – Так, не дивуйся, іменем Добра вона має велику силу...

- Що я маю робити? – вихопилось у хлопця.

- Поки що слухати. “Хто поспішить, той людей насмішить”, хіба не знаєш? Тож все за порядком. Злий Чаклун зі своїм великим племенем, багатьма підлабузниками та найманцями захопили в полон цілий рід нашого уславленого Успіху. А без нього, сам розумієш, нема ні Удачі, ні Досягнень, ні Перемог, ні Звершень, ані Тріумфів... Лишень Успіх має універсальний, чарівний ключ від усього, в тому числі й від дверей світу Людей, з якого ти прибув... Розумієш? – княгиня суворо з-під лоба глянула на хлопця.

- Так, - відповів Маркіян. – Треба визволити наших друзів. А як?

- Розумне запитання. Для цього я познайомлю тебе з Верховним Мислителем Задумом, - сказала княгиня, тричі плеснула в долоні і миттю з’явився уже знайомий хлопцеві Охоронець. – Проведи його до Задуму, клич своїх, ні на крок від нього не відходьте і виконуйте, що скаже, - наказала.

Задум сидів у задумі за купою документів у своєму маленькому затишному кабінеті. Про Маркіяна він уже також усе знав.

  • Сідай, - мовив. - Зараз прийдуть мислителі і порадимось.

Через секунду у дверях з’явилися Замисел, План, Передбачення і чарівна дівчина Затія.

Засідали біля трьох годин. Маркіян утомився, але знаку не подав. Нарешті Верховний Мислитель підсумував:

  • Так що завтра вранці вирушаємо. Похід очолюєш ти, Маркіяне. Княгині я про наше рішення доповім сам. Підготовкою до походу займеться План. Усі інші можуть бути вільними. Все, – а до Маркіяна Задум співчутливо мовив: - Йди відпочинь, хлопче. Тобі ще сили дуже й дуже знадобляться... Хранитель проведе тебе у кімнату.    

 Вранці сама княгиня Мова вийшла побажати Маркіянові з друзями перемоги. Вона сказала:

  • Благословляю вас, дорогі, на успіх.

Щоб з самого початку не привертати уваги Злого Чаклуна, плем’я якого проживало у дрімучому лісі біля кордону з країною Омонімів, було вирішено взяти у похід тільки Міцного, Сильного та Дужого; Допомогу, Порятунка, Поміч і Підтримку; Працю, Роботу, Діло і Труд; Сторожа з родиною; Плана і чарівну Затію, яка сама напросилася в небезпечну подорож.

Маркіян з Планом часто звіряли по карті, чи не відхилились, бува, від заздалегідь спланованого маршруту. Все було нібито добре і як задумано. Тільки, чомусь, дуже часто по дорозі наші герої бачили вовків та змій. Хижаки поводили себе підозріло: дивно лякалися, ніби їх випадково зловили за підгляданням.

- Це перевтілені злі відьми та чаклуни, - переконувала всіх Затія. – Вони щось замислили! Вони скоро підступно нападуть!

- Не хвилюйся, дорогенька, справимось, - втішав її Дужий.

- До тебе навіть ніхто не підступить, - запевняв Охоронець.

- Тим паче, що біля тебе завжди є ми, - не спізнились висловити свою потрібність Поміч та Підтримка.

- Все-таки це шпигуни Злого Чаклуна. Я впевнена. І ви у цьому скоро пересвідчитеся, - і Затія показала пальчиком на змію, яка, замаскувавшись між гілками, наставила на подорожніх свої надчутливі цікаві вуха.

Сильний жбурнув у бік дерева палицю – і змія втекла.

Сонце почало лаштуватися на відпочинок – прямувало додому, на захід. План знову заглянув у карту.

- Через приблизно п’ять хвилин ходьби є гарна галявина, - звернувся він до Маркіяна.

- Там і зупинимось, - сказав хлопець, чим дуже потішив своїх друзів, що потомилися від важкої подорожі.

Моторні Праця, Робота, Діло і Труд за короткий час перетворили поляну у неприступну фортецю, і навіть ляклива Затія сказала, що тепер спокійно вночі спатиме.

Так минув і другий день подорожі, а вранці третього наші герої вступили у дрімучий ліс.

Як громом з неба здійнявся галас, крик, гамір, гам, гук, гул , репет і веремія. Це повибігали з своїх домівок Брехун, Обманник, Брехач, Чистобреха, Скоробреха та маленький Брехунець і один поперед одного почали жалітися, як погано їм живеться у племені Злого Чаклуна, як їх відьми, чарівниці, чаклунки і баби-яги ображають, обдурюють і мають взагалі за ніщо... Найбільше вони козиряли перед Маркіяном, хоча їм і ніхто не казав, що керівником походу є саме хлопець. Галасливі непрохані гості просили взяти їх з собою, бо вони теж хочуть прикластися до визволення Успіху.

- А хто вам сказав, що ми йдемо визволяти Успіха? – запитав Маркіян.

- Як, хто? – дивувалися вони. – Сам Успіх. Попросив: “Зустріньте, нагодуйте, проведіть, допоможіть, і будете мати чарівний ключ від усіх на світі дверей”.

Маркіян мовив, що дуже радий усіх бачити, дуже цінує їх відданість та приймає допомогу. І тому доручає їм найпочеснішу роботу – нести мішки з припасами.

Обличчя добровольців ураз скривилися від незадоволення, а потім засяяли такими “вдячними” усмішками, що хлопця аж сіпнуло від огиди. Він поспішливо відійшов подалі, аби під сердиту руку не наробити дурниць.

  • Молодець. Гарно задумав, - похвалила хлопця Затія.

Не встигли ще наші велетні Міцний, Сильний та Дужий повантажити мішки з припасами на плечі Брехуна з компанією, як збіглися з усіх боків, мов на пряника, Базіка, Базікало, Талалай, Просторіка, Пустомеля, Пустобрех, Пустодзвін і Свистун та зчинили такий гармидер, таку метушню, що ніхто й не помітив втечі Брехуна, Обманника, Брехача, Чистобрехи й Скоробрехи. Лишень устигли  вгледіти, як накивував п’ятами малий Брехунець, бо не вмів ще так швидко бігати.

З новими зайдами наші герої вже не церемонилися. Міцний, Сильний та Дужий попросили їх негайно зникнути, бо інакше буде їм дуже зле. І Базіка, Базікало, Талалай, Просторіка, Пустомеля, Пустобрех, Пустодзвін і Свистун від страху перед такими гігантами покірно щезли.          

Почалися густі чагарі, з кожним кроком все важче й важче було продиратися крізь зарості. Раз у раз пролітали, наче птахи, над головами подорожніх відьми і чаклунки, перестрибували, як мавпи, з гілки на гілку злі чарівниці, пролітали у ступах баби-яги. І всі вони дико сміялися та приповідали: “Ходіть-ходіть, ходіть у пастку. Скоро будете у темному підземеллі разом з вашим всесильним Успіхом... А того, - вони тикали своїми закарлюченими пальцями на Маркіяна, - ми гарненько підсмажимо. Ха-ха-ха!.. ”.

Однак наші герої, хоча й бігали мурашки їм поза спинами, мужньо пробиралися до володінь Злого Чаклуна.

  • Маркіяне! – враз вигукнув План, вкотре глипнувши на карту. - Треба бути обережними! За цими кущами починається територія Чорного Замку Злого Чаклуна!

Цієї ж миті на наших друзів з усіх боків напали вороги. Їх було тьма-тьмуща, сила-силенна, безліч. Ціла купа бандитів, грабіжників, розбійників, головорізів та розбишак; рій відьом; хмари чаклунів; маса вовків та змій. Наші герої мужньо відбивалися і нападали, але прорватися на територію Чорного Замку не могли.

  • Друже! – кричав на вухо хлопцеві План. – Ми їх затримаємо!.. Пробирайся до Замку сам!.. І пам’ятай, що ти маєш...

Але далі Маркіян вже не чув. Він з розгону перестрибнув через розлючену бабу-ягу, що неслася в ступі на нього, розмахуючи мітлою, і опинився перед самими велетенськими дверима Чорного Замку. Двері повільно відчинилися і на порозі з’явився старий, сивий і згорблений, з палицею в руках Злий Чаклун.

  • І треба тобі було того, хлопче? - запитав він і з величезною швидкістю почав перевтілюватися у страшнючого трьохголового дракона.

Маркіян утікав до зруйнованої кам’яної вежі. Дракон широкими важкими кроками (аж земля трусилася!) гупав за ним, дмухаючи гарячим полум’ям. Світ завмер, чекаючи, що буде далі…

Хлопець з останніх сил добіг до вежі і сховався у руїнах. Було дуже-дуже страшно. Звідусіль збіглися Безнадія, Відчай, Розпач, Безпорадність та Безвихідь і нашіптували: “ти пропав... пропав... пропав... Він тебе розірве... розірве... розірве...”.

Дракон переможно проревів і підніс свою гігантську ногу, щоб розчавити втікача. Від дикого реву хлопцеві замакітрилось у голові. Перед очима замелькали розмиті картини з дитячих казок… Один предмет не давав спокою, з’являвся  раз у раз, наче навмисно привертав до себе увагу. Хлопець придивився. Це була…

Маркіян миттю вийняв з кишені чарівну паличку і скерував її у чудовиська. Цівка енергії павутинням оповила тіло Чаклуна. Він почав зменшуватися, наче проколена надувна іграшка. Врешті змалів до комахи. Як не старався сховатися у заростях, став легкою здобиччю павука.

Обдертий та замурзаний Маркіян ледве вибрався з руїн. Його зустріли оплесками Успіх з родиною та усі, хто брав участь у важкому поході. Вони були поранені, пошарпані, втомлені, але щасливі.

- Дякуємо тобі, Маркіяне, - сказав Успіх. – Твоя добра енергія допомогла запрацювати чарівній паличці. Ось ключ – ти його заслужив. Князівство Синонімів завдяки тобі нині знову процвітає.

- Завдяки нам, - поспішив поправити Успіха Маркіян, уважно розглядаючи дивного, прозорого і дуже легенького ключа.

- Ну що, повертаємось до Княгині, в столицю. Мова готує нам урочистий, пишний прийом, - запропонував завжди передбачливий План.

- А … можна… мені… додому? – невпевнено мовив хлопець.

- Твоє бажання для нас – закон, - прорік Успіх. – Вибирай двері.

Тільки тепер Маркіян звернув увагу, що перед ним безліч дверей з різними загадковими написами. На тих, що ближче, хлопець прочитав: «Країна Синонімів – замки, палаци, хороми», «Країна Омонімів – візьми ручку в ручку і матимеш ключ», «Країна Антонімів:  вийди – і зайдеш»… А далі побачив і свої, рідні двері: «Країна Людей – магічне дупло».

  • Я вирішив. Ці, - сказав Маркіян.

Підбігла чарівна Затія, поцілувала хлопця і мовила:

-Я за тобою сумуватиму. До зустрічі.

- Бажаємо успіху! – хором вигукнули друзі. - Повертайся – завжди будемо тобі раді!

- Добре, - пообіцяв Маркіян і направив ключа у щілину замка дверей країни Людей.


Маркіян виліз з дупла. Вже смеркало. Не гаючи часу, хлопець щодуху побіг додому, щоб розповісти батькам, які дивні пригоди з ним трапились.

- Ти вирішив мене на ніч казками погодувати! – сварив хлопця тато. – Ти знаєш, як ми спереживалися, поки тебе шукали?

- Та чесно, татку, - лишень повторював Маркіян.

Але ніхто йому не вірив. І в школі теж. Однокласники назвали Маркіяна брехунцем і пообіцяли, що більше нікуди з ним не підуть. Правда, лише Яринка часто перепитувала: «А що - ти казав - писало на дверях країни Антонімів?»

Того дня з теми “Синоніми” Маркіян одержав велику “ДВАНАДЦЯТКУ”.

Автор: 

Андрій Процайло

Джерело: 

Надіслано автором для публікації на Методичному порталі

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...