ПРОПАЩІ

До дівчат наближався Іван Радивиловський. Він був невеликий на зріст
парубок, у синьому жупані, в чорному картузі. Кругле лице осміхалось і
було таке веселе, неначе воно ніколи на віку й журби не зазнало. Чорні
блискучі очі неначе бігали на білках. Іван служив у благочинного за
розсильного, чи за "возного" й разом з тим за погонича. Він був син
паламаря, вчився тільки один рік у бурсі, і його несподівано звідтіль
вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі: він насипав кислиць на
помості, а смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, поскоб-знувся й
дав сторчака. Івана вигнали. Він став на службу в Степанцях у
благочинного. На селі між молодою челяддю на його вважали не то як на
панича, не то як на парубка. Дівчата мали його за парубка, бо він
поводивсь з ними, як парубок. Веселий та штукар, він зачіпав дівчат,
жартував з молодицями, з чоловіками, нікого не минав, з усіх сміявся. На
його вже ніхто й не сердився за його часом дуже ущипливі жарти. Всі в •
Степанцях знали його добре. Дівчат він забавляв своїми вигадками та
жартами: вони через те й горнулись до його.

Предмети: Українська література