Від партнерів


Останні публікації

2017-10-18 19:14
Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


Особистісно-орієнтований підхід до навчання

0

Особистісно-орієнтований підхід до навчання .

Іноземна мова є важливим засобом міжкультурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається.
Головною метою навчання іноземної мови є розвиток особистості, здатної використовувати іноземну мову як засіб спілкування в діалозі культур, якщо вона прагне брати участь у міжкультурній комунікації цією мовою, самостійно вдосконалюватися в іншомовній мовленнєвій діяльності.
На хвилі подій сьогодення не виникає сумніву, що в українській державі створюється сучасна нація, яка у динамічному глобальному світі стане рівною серед рівних. Мета такої держави – найкраща освіта, висока наука, технології завтрашнього дня. Саме тому стан освіти та виховання на сьогодні є критерієм майбутнього прогресу.
Саме тому головним завданням кожного викладача, вчителя, завдяки інноваційним методикам та технологіям на здоров’язберігаючому підґрунті, - створювати людину «нового типу» - креативно розвинуту особистість.
Виходячи з того, що кожна дитина – індивід, треба сформувати процес навчання і виховання в такий спосіб, щоб дитина характерним для неї і зручним їй чином не тільки ефективно опановувала, але й успішно реалізовувала отримані знання і навички.
Особистість являє собою єдність уроджених особливостей, задатків і можливостей, що тим чи іншим способом розвилися, і надбаних у плині життя способів поводження і властивостей характеру.
Виявлення уроджених особливостей і здібностей – невід’ємна риса індивідуального підходу в навчанні й вихованні дитини (особистісно- орієнтоване навчання).
Здійснення особистісно-орієнтованого підходу до навчання вимагає звернення психолого-педагогічної науки і практики до відомої ідеї персоніфікованого та диференційованого навчання, до розробки нових методів їх організації. Визначаючи право кожної людини бути індивідуальністю, освіта повинна забезпечити учню можливість рухатись своїм шляхом в процесі навчання. Розв'язання цієї проблеми залежить, насамперед, від визначення пріоритетів у виборі форм і засобів здійснення індивідуалізації і диференціації навчання.
Зміст диференційованого навчання полягає втому, щоб, знаючи індивідуальні особливості кожного учня ...визначили для нього найбільш доцільний і ефективний характер роботи на уроці".Серед наукових підходів до даної проблеми мають місце і такі, прихильники яких вважають врахування лише індивідуальних властивостей учнів недостатньою умовою здійснення диференціації в навчанні, але конкретних шляхів її реалізації не визначають. Значний крок вперед в розвилку поглядів на сутність диференційованого навчання зробили науковці, які вказали на необхідність формування учнів в типологічні групи, складання для них диференційованих завдань та варіативних навчальних програм. Зокрема, на думку І.Д.Бутузова, "...диференційоване навчання включає в себе не лише організацію процесу навчання залежно від врахування індивідуальних відмінностей у навчанні школярів, а й представляє форму внутрішньокласного поділу учнів на порівняно однакові за рівнем навчання групи (сильні, середні, слабкі) для здійснення навчальної робота з цими групами на різних рівнях". Слід відмітити, що І.Д.Бутузов наголошує на необхідності здійснення навчальної діяльності учнів на різних рівнях для опанування єдиним програмовим матеріалом залежно від індивідуальних особливостей, а також пропонує єдину форму внутрішньокласної типолого-групової диференціації
Слід відмітити, що у всіх без винятку наукових підходах до проблеми диференційованого навчання прослідковується одна спільна думка -врахування індивідуальних особливостей учнів, що фактично є реалізацією індивідуального підходу до навчання. Більша частина авторів вважає реалізацію диференційованого навчання можливою лише з використанням варіативних навчальних програм, але кожен з науковців має свій підхід до створення і застосування таких програм.
Відомий російський психолог Л.С.Виготський своєю теорією доводить, що розум будь-якої людини має дві зони розвитку:
Перша зона – це зона актуального розвитку. У цю зону потрапляють завдання, які людина може виконати сама, без допомоги вчителя.
Друга зона – це зона найближчого розвитку. Сюди потрапляють завдання, які дитина сама виконати не може, але може з ними впоратися з допомогою вчителя. Зона найближчого розвитку – це зона «наступного дня». Те, що сьогодні є зона найближчого розвитку, завтра у процесі навчання повинна стати зоною актуального розвитку. Учитель не повинен давати готову інформацію, адже таке навчання може загальмувати мислення дитини. А за допомогою вміло підібраних запитань педагог підводить школяра до правильної відповіді, розв’язку.
Якщо навіть теоретично припустити що два учня навчались в однієї школі, в одних і тих самих учителів, закінчили школу з відзнакою, рівень їхнього розвитку все одно буде різним. Ще більше відрізняється розвиток учнів класу, які згідно з 12 бальною системою досягли початкового і високого рівнів. Тому зрозуміло, до таких дітей треба підходити індивідуально, тобто ставити перед ними різні завдання. Якщо для цілого класу поставити одне завдання, то для одних учнів воно потрапить у зону актуального розвитку, для інших - у зону найближчого розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу ставити не можна, а тому вимоги щодо особистісного орієнтованого навчання є науково обґрунтованими.
Індивідуалізація і диференціація навчання є необхідними умовами гуманізації освіти та, відповідно, її особистісної орієнтації. У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: ”Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку ї самореалізації кожної особистості як громадянина України…” Завдання освіти формування особистості учня,розвиток його здібностей ї обдарувань. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку,визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом,тобто пізнати учня як особистість,розкрити та розвинути його індивідуальні здібності. Для реалізації особистісно-орієнтовного підходу, для розкриття творчого потенціалу кожного учня вчителеві неохідно:
- сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко,зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної установки;
- стимулювати учнів до висловлювання, використання різних способів розв`язання ситуативних завдань без страху помилитися чи дати неправильну відповідь:
- використовувати різноманітні форми та методи організації навчальноі діяльності,орієнтовані на конкретного учня:
- створювати на уроці такі педагогичні ситуації,які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу,самосіїйність,підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи,аналізувати роботу інших:
- використовувати різноманітні види пізновальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти самостійності школярів
При цьому учні отримують більше самостійності,краще осмислюють мету та результати своєї праці,усвідомлюючи,що вони є не об`єктом, а суб`єктом навчальної діяльності; вчитель же стає доброзичливим помічником,що зацікавлений у долі кожного учня. Таким чином,відбувається переорієнтація учнів від навчання (“нехай мене навчать”) до учіння(“прагну все знати”).
На мій погляд, моніторинг результатів роботи з використанням особистісно-орієнтовного підходу в навчанні полягає не тільки в кількості та якості оцінок,отриманих учнями,а передовсім в характеристиці іі інтелектуальних умінь,навичок,творчих здібностей.
Отже, особистісно-орієнтоване навчання дає змогу без зниження складності сприймати новий матеріал. Спеціально підібрана допомога - це не пряма підказка,яка гальмує мислення учнів,а і інструмент, за допомогою якого вчитель підводить учня до правильного розв`язку, тим самим здійснює навчальний процес. Отже,щоб навчальний процес не стояв на місці, а розвивався, учителю необхідно знаходити суперечності в ньому та вміти іх розв`язувати.

Автор: 

Щокіна О.В. (викладач іноземної мови, Дружківський житлово-комунальний коледж)

Джерело: 

Асмолов А.Г. Психология личности: Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 367с.
Бал Г.О. Психолого-педагогічні засади гуманізації освіти // Освіта і управління. – 1997.- №2. – С.21-35.
Бех І. Особистісно-орієнтований підхід у вихованні // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Українсько-польський щорічник. – Ченстохова-Київ, 2000.-С.33 1-350.
Бударний А.А. Индивидуальний поход к обучению // Сов.пед. – 1965. - №7.-С.21-24.
Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / За ред. Л.М.Проколієнко. – К.: Рад. Школа, 1989. – 608с.

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...