Від партнерів


Останні публікації

Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


Група Б Унікальність світогляду мешканців Українських Карпат,що відображена в їх трудовій обрядовості

0
Група Б

Унікальність світогляду мешканців Українських Карпат,що відображена в їх трудовій обрядовості.

Якщо в більшій частині України трудова обрядовість була пов`язана з хліборобством,то для гуцулів головною була інша галузь-вівчарство. Воно було не стільки засобом для існування,як способом мислення та сенсом буття.Гуцул понад усе тішився худобою.Як лише її не називав- товаром,дроб`єтами,маржинкою.Народ вірив,що худобина «умудрена природою,вона все відчуває,а що не скаржиться,то не означає,що її можна кривдити».Тому Михайло Коцюбинський на сторінках повісті писав,що життя,худоб`яче та людське, «злилось докупи,як два джерельця у горах в один потік».
Трудова обрядовість гуцулів у всій красі,у всій повноті постає при змалюванні вигону на полонину,де гуцул зі своєю маржинкою проводить кілька місяців.Найколоритніше й найглибше М Коцюбинському вдалося описати такі обряди трудового циклу.

Обряди трудового циклу,відтворені Михайлом
Коцюбинським у «Тінях забутих предків»

1.Розпалювання живого вогню на полонині.
2.Захист худоби.Обряд проводів на полонину.
3. Виготовлення будзу.

Запитання,відповіді на які має знайти група Б , посилаючись на зміст повісті.

1.Що таке ватра?Як її розпалювали гуцули?
2.Гуцульське ставлення до вогню.
3.Які обряди виготовлення їжі згадуються М.Коцюбинським?

1.Карпатські старожили знали чимало повір`їв,у яких йшлося про цілющі властивості живої ватри (так називався вогонь,добутий тертям двох сухих скалок за допомогою шкіряного паса).Сам обряд обряд запалювання відтворено в повісті близько до реальності:чіткий поділ на тих,хто добуває та доглядає ватру (ватаг і спузир),і тих,хто нею користується;процес «народження» та «засипання» вогню.
Коли Коцюбинський побував на Гуцульщині,його дуже вразило те,що християнство та язичництво співіснували поруч,не заважаючи одне одному.Обряди та звичаї переплелися,Утворивши дивний,казковий світ вірувань гуцулів.Яскравим прикладом співіснування релігій є епізод приходу Івана на полонину.Підійшовши до ватага,він привітався: «Слава Ісусу!».Але ватаг був зайнятий:він видобував живий вогонь для ватри,який буде горіти ціле літо, «…а доки ме він готіти,ні звір,ні сила нечиста не озьметься маржинки та й нас…».Це був язичницький звичай поклоніння вогню.Але розпаливши вогнище,ватаг також привітався з Іваном: «Навіки слава!»

2.У повісті М.Коцюбинського згадується досить цікавий обряд-проводи на полонину. Це традиційне трудове свято, приурочене до літнього вигону худоби на гірські пасовища (маржини). Відзначалося на сімнадцятому тижні після Різдва в день св. Юрія – покровителя хліборобства і скотарства (23 квітня ст. ст.). За народними віруваннями, у цей день св. Юрій відмикає небо й землю і випускає на волю росу та свіжу зелену рослинність.
Свято склалося на основі давніх традицій жителів Карпат (гуцулів, бойків), згідно з якими вигін худоби налітування проводився урочисто і супроводжувався виконанням релігійно-магічних обрядів, пісень і танців. До магії вдавалися, щоб очистити свійських тварин від усього злого, а те зло примусити увійти в якийсь сторонній предмет. Використовували різні засоби очищення: вогонь, свячену воду, молитву, заклинання, биття тварин гілкою свяченої верби тощо. На Прикарпатті ґаздиня виносила худобі залишки свяченої паски або хліба і годувала її на щастя. Ґазда вирізував кілька дернин із зеленою травою, клав з обох боків воріт і застромляв у них гілочки квітучого терену. Крізь такі ворота свяченою вербою виганяли худобу.
Напередодні свята на місце літнього табору виряджали старшого – ватага, який головував в усіх справах. Промовляючи молитву, він відчиняв двері господарських споруд, спостерігав за тим, як готували місце для ритуального багаття – ватрище, кидав у нього підкову, яка мала охороняти табір від блискавки та грому. Потім ватаг брав загострене з обох кінців сухе поліно зі шматочками ґноту й швидким тертям за допомогою ременя здобував "живий вогонь" (ватру). Давши ватрі розгорітися, ватаг набирав жару і, нашіптуючи молитву, кидав його у воду. Потім тією водою кропив навхрест усі будівлі та маржину, яка вже надійшла. Решта води зберігалася в пляшці до кінця сезону. Після своєрідного водосвяття ватру урочисто заносили і клали на ватрище. Цей вогонь побожно підтримувався протягом усього літування. Восени, відходячи додому, ватрище не гасили, а давали можливість згаснути самому.
Взявши з ватрища розжарену скіпку, ватаг обходив усі будівлі, читаючи "Отче наш". В кінці обходу клав її на ворота, через які мусила ввійти череда. Прийнявши череду, окропивши її водою та очистивши "живим вогнем", готували вечерю. Коли всі приготування закінчувались, ватаг трембітою скликав чабанів до спільної молитви.
Подібні ритуали супроводжували й повернення худоби з полонини. Обидва свята відзначають у Карпатах і досьогодні.
Ватра була оберегом і для худоби,і для людини: «…звір боїться її духу і не береться маржини,ні чоловіка»,тому й обкурював нею ватаг стоїща,де мала жити худоба.У повісті читаємо: «Високий ватаг,наче дух полонини,обходить з вогнем стоїще.Обличчя в нього,як у жреця,ноги ступають твердо й широко».
Доступ до розведеної ватри мала окрема людина,яку називали спузарем (охоронцем) полонинської душі-вогню.
Магічна сила ватри триватиме до того часу,поки гуцули не вертатимуться додому.Її не можна було гасити, бо «вогонь…,що сам народився,нече бог,сам має й заснути…».Процес засинання вогню споглядали лише двоє-ватаг і спузар.

3.Михайла Коцюбинського в історії гуцульського народу цікавило все: звичаї,обряди,традиції,вірування,пісні й танці,страви.
Письменник відтворив лише частину обряду приготування будзу, зосередившись в основному на головних моментах: «Руки оживають потрохи,то підіймаються вище,то опускаються нижче,закруглюють лікті,щось плещуть,бігають та гладять там всередині,і раптом із дна посудини,з-під молока,підіймається кругле сировине тіло,що якимось чудом родилось.»
Бринза була основним видом харчування гуцулів та інших гірських народів.Вона готувалася за старовинними рецептами,які передавалися з покоління в покоління.
Здоєне молоко виливали у велику путину,додаючи до нього ринзу (шлунок маленького ягняти,яке живилося лише молоком щойно вположеної вівці.)Цей шлуночок заповнювали молоком,сюди ж додавали перепаленої до червоного кольору солі навпіл з непаленою і непочатої води,взятої до схід сонця.Наповнений шлунок вивішували сушити.Суміш висушеної ринзи з молоком утворювала глєг.Ватаг насипав глєг у посудину з молоком,обертав її коло ватри,аби нагріти суміш.Від глєгу тепле молоко перетворювалося в сир-будз.

Висновок

Трудова обрядовість гуцулів пов`язана насамперед з вівчарством.У народному ставленні до тварин єриси як язичництва,так і християнства.В обрядах розпалювання ватри на полонині та захисту худоби проявилося магічне ставлення до прадавніх стихій:вогню та води.

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...