Від партнерів


Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


Андрій Малишко. Життєва стежина поета і його пісні, що стали народними. "Пісня про рушник"

3

Тема. Андрій Малишко. Життєва стежина поета і його пісні, що стали народними. «Пісня про рушник»
Мета: ознайомити учнів із цікавими фактами життя і творчості А.С.Малишка; проаналізувати поезію «Пісня про рушник»; розкрити зміст народно-поетичних символів; розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезію, висловлювати власні думки щодо прочитаного; виховувати любов до матері, до отчого дому, повагу до звичаїв, традицій та оберегів свого народу.
Тип: урок сприймання та засвоєння нового матеріалу з випереджувальним навчанням.
Обладнання: портрет А.Малишка, бібліотечка його творів, записи пісень поета, кадри з кінофільму «Літа молодії», виставка вишиваних рушників, фотографії мам, проектна презентація.

Перебіг уроку
І. Організаційний момент
а)Створення емоційного настрою

-Сьогодні ми проведемо урок, який базуватиметься на найміцніших підвалинах любові, духу, родини, характеру людини.
-Послухайте поезію і спробуйте зрозуміти «ключові слова» нашого уроку.

Учитель читає поезію
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала.
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло-тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала…
- Про що, на Вашу думку, йтиме мова на уроці?

б) Актуалізація суб’єктивного досвіду

Учитель
Ключове слово нашого уроку – мама. З якими словами асоціюється це слово у Вашій уяві?
У кожній групі є по три сердечка. Подумайте разом і визначте, які слова Ви можете написати на сердечку (по одному слову), щоб у нас вийшло асоціативне гроно.

в) Підбиття підсумків у формі асоціативного грона
Учитель
-На дошці знаходяться фотографії Ваших мам. Їх ласкаві очі будуть допомагати Вам на уроці, а Ви подумки подякуйте їм за життя та за ті слова, які ви написали на сердечках.

ІІ Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя
-Багато українських поетів у своїх творах описували вишитий матір’ю рушник як один із символів нашого народу Але найкращим твором став вірш Андрія Малишка «Пісня про рушник». Ця пісня є візитною карткою України, її знають у всьому світі.
-Хто ж він, автор «Пісні про рушник»?
- У чому ж секрет популярності творів Андрія Самійловича Малишка?
- Яке значення у його житті мав вишитий мамою рушник?
-На ці питання ми дамо відповіді сьогодні на уроці, прослухаємо пісню, проаналізуємо її текст.
-Епіграфом нашого уроку будуть слова Андрія Малишка.
Найсвятіше слово наше-мати,
Рідна земле, правда і любов!
А.Малишко
ІІІ. Підготовка до сприйняття нового матеріалу.

- Для роботи на уроці попередньо були створені базисні групи, які отримали випереджувальні завдання. Це такі групи: «Біографи», «Етнографи», «Літературознавці».

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Слово вчителя
- У Андрія Малишка було улюблене дерево, що прикрашає український степ. У ботаніці воно іменується кленом платановидним, а в Україні народ називає його красивим словом «явір». Бджоли беруть від нього мед, а люди – пісні. Стежина під яворами – це стежина життя Андрія Самійловича Малишка, сповнена духовної величі і нев’янучої краси. Бере початок вона в Обухові на Київщині. Цією стежиною під яворами возили маленького Андрійка на сіножать, нею він вирушив у Київ. І багато разів повертався нею із великого міста на рідне обійстя.

2. Презентація «Біографів».

Учень Малишко: Народився я в родині малоземельного селянина 14 листопада 1912 року в селі Обухові на Київщині. Сім’я наша була велика – одинадцятеро дітей, батько з матір’ю та старенька бабуся.

Учениця 1: Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадувала сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати.

Учень Малишко: Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху, її сині задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам’ять на все життя. Знала вона їх багато і співала з великим почуттям. І було в тих піснях стільки живого і близького серцю, такі картини породжували живі народні образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово…

Учениця 2:
Бувало, мати, Ївга Базилиха,-
До неї й досі спогадом лечу,-
В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.

Сама розкриє душу материнську
І щиру пісню переллє сама
І перемріє, погойда колиску
І до вервечок руку підійма.

Та де ж ти брала незвичайне слово
І спокою цілюще джерело?..
Як синя птиця. Мати моя, мати,
Стара голубко в сяйві сивини…

Учениця 3: Ївгу Базилиху не переспівали навіть Максим Рильський і Остап Вишня. Андрій Малишко з цього приводу згадував:

Учень Малишко: Найбільше пісень, які я знаю, дала мені мама. Її слухав і сам Максим Рильський. Він багато знав пісень, а все ж менше від старенької. Пригадую, як схвильовано Максим Тадейович цілував їй руку.

Учениця 3: У ніяких школах вона не вчилася, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Любила Ївга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб.
Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Андрійка була ідеалом людини. Вона була джерелом його творчого натхнення.

Учень 1: Мене навчила мати ще колись:
-Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті-
Скупі два слова. Нелегкі два слова.

Учень 2: Батько Андрія – Самійло Малишко – кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, нагадував козака Мамая. Незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю, тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у нашу далеку Таврію.

Учень Малишко: Тяжко працював батько, шанував хліборобську працю і хотів, щоб я став агрономом. Дізнавшись про захоплення віршуванням, одлупцював мене. Конфлікт вичерпався тим, що в 15 років я втік із дому, опинивя у Києві. Навчався в медичному технікумі (1927-1929), а потім на літературному факультеті Київського Інституту народної освіти, який закінчив у 1932 році.

Учень 1: Учителював в Овручі на Житомирщині. Служба в армії. Після демобілізації – на журналістській роботі, військовий кореспондент, редактор журналу «Дніпро».

Учениця 3: Андрій Малишко сам гарно співав, грав на гармошці. Зачитувався «Кобзарем». Почав писати вірші ще в школі. Маючи тонку і вразливу душу, вірне, спостережливе око, природний талант, майбутній поет свідомо і підсвідомо вбирав у себе звичаї народу, перлини його поетичної творчості, його духовне багатство, лад рідної мови, щоб потім на цьому родючому грунті виростити свою оригінальну, самобутню, чарівну поезію. Перші вірші поета були надруковані у 1930 році в літературних журналах.

Учениця 1: В останні роки життя Малишко дуже хворів. І найбільшим проханням було тоді принести цвіт яблуні до лікарні. І той біло-рожевий цвіт був для нього своєрідним джерелом натхнення.

Учениця 2: Помер Андрій Самійловмич Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія.

3. Слово вчителя
Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Він працював із Левком Ревуцьким, Пилипом Козицьким, Олександром Білашем. Найкращі свої пісні поет створив у співавторстві з композитором Платоном Майбородою. Жодне свято Першого дзвоника і День вчителя не обходиться без пісні «Вчителька», а Андрій Малишко мріяв про таку пісню, «щоб душу вивернуло до дна», щоб світилася до людей своїм чистим і ніжним звучанням. Це була «Пісня про рушник», написана 1959 року до кінофільму «Літа молодії», яка вже давно стала народною і зажила слави й далеко за її межами.

4. Перегляд кадру з кінофільму.

5. Слово вчителя

- Ця пісня – гідний пам’ятник Матері, про велику материнську любов, від якої немає в світі нічого святішого.
Народ називав своїми лише ті твори, в яких пізнавав власну душу, в яких відчував повну гармонію слів і мелодії. Народ є вимогливим і суворим критиком, дає життя тільки найталановитішим творам. І насамперед це – «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно «Рідна мати моя…».
- Давайте послухаємо цю пісню і вияснимо:
- Чому ця пісня так припала до серця нашому народові? (Бо створена на міцній народній основі. З народної творчості взято і сам рушник).

6. Прослуховування пісні у виконанні народного артиста Дмитра Гнатюка.

7. Словникова робота
Що ж таке рушник?
Рушник – довгастий шматок декоративної тканини з вишиваним
або тканим орнаментом. Традиційно використовується для оздоблення житла та в українських народних обрядах.

8. Яке образно-символічне значення має рушник нам повідомлять «Етнографи».
Учениця 1: Рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха.

Учениця 2: «Хата без рушника, що сім’я без дітей»,- говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висіло декілька видів рушників. «Утирач» використовували для рук і обличчя, «стирок» - для посуду, стола і лав, «покутник» і «кільковий» - оздоблення стін, покуті, «божник» - для облямування дорогих ікон.

Учень1: Обрядові і побутові рушники використовувалися дуже широко. Рушник був символом гостинності і доброзичливості. Перед тим, як запросити гостя до столу, господиня вішала йому на плечі чистий рушник «утирач», лила на руки воду з кухлика.

Учениця 3: Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не зустрінеш на українських рушниках! Старовинною технікою вишивання в селах вважалися різновиди «гладі». Із середини минулого століття стали застосовувати вишивання хрестом «хрестик». Часто поєднувалися декілька технік.
Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях.
Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу.
Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття.

Учень 2: Виряджаючи сина у далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. При цьому, бажаючи щастя, вона говорила: «Нехай стелиться тобі доля цим рушником!». Червоні і чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба, наша споконвічна доля.

9. Слово вчителя

-Ось один із таких рушничків, напевно, дала в дорогу Ївга Остапівна й Андрію Малишку, коли він вирушав після закінчення семирічки до Києва, щоб навчатися далі.
Андрій Самійлович вірив, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки маминому рушникові.

10. Виразне читання вірша учнями.

11. Бесіда за запитаннями

-Які у вас виникли почуття, думки, щойно ви прослухали пісню?
- Яка тема цієї поезії?
- Визначте ідею.
- Визначте жанр поезії.
- Які автор використовує художні засоби?
Звертання: «Рідна мати моя».
Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».
Повтори: «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала».

«І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої».

« І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов ».
Метафори: «цвіте…доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе… і дитинство, й розлука, і вірна любов».
Порівняння: «…той рушник простелю наче долю…».
-Поясніть вислів «Рушник вишиваний на щастя дала». (На успіх у житті).

11. Композиція
Пісня невелика за розміром. Твір складається з 6 куплетів, з яких три – по 4 рядки, а решта – по 2.
Всі вони перемежовуються. Як у пісенному жанрі, спочатку співається куплет пісні (4 рядки), а потім приспів (2 рядки), і так тричі.

12. Цікаві моменти з історії знаменитого «Рушничка» розкажуть «Літературознавці».

Учениця 1: На дачному обійсті в Кончі-Озерній на фронтоні будиночка майстри-будівельники намалювали рушник. Виявляється, коли будівельники, обкладаючи цеглою хату, дізналися, що в ній мешкає автор знаменитої пісні про рушник, подарували Андрієві Самійловичу таке мальоване диво на будинку.

Учень 1: Народний поет за свою працю мав чимало виявів пошани, слава його була повсюдною, але оцей скромний знак подяки від простих людей – мальований рушничок – Андрій Самійлович ставив над усе. Взагалі Малишко пишався тим, що його пісенні вірші лунають так широко, що «Пісню про рушник» залюбки співають прості люди на Уралі, в Білорусії, у Прибалтиці і, навіть, за океаном.

Учениця 2: Другий момент. Василь Трубай, письменник і кінодраматург, керівник обухівської літературної студії імені Малишка розповів випадок. Він був запрошений у Канаду в м.Едмонтон на міжнародний поетичний семінар. Їдучи вранці в міському автобусі, письменник раптом із динаміка почув знайому мелодію і проникливий голос (це була Квітка Цісик) заспівав: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» Він ледве стримався, щоб не крикнути на весь автобус: «Люди, послухайте! Це ж Малишко! Мій земляк із Обухова! Тут, у Канаді, звучить моя рідна мова! І не на сцені, не на зборах української діаспори, а просто ось в громадянському транспорті на вулицях англомовного міста…». І Василь Трубай, не соромлячись сліз, слухав пісню. Раптом відчув, яким рідним для нього став Малишко і яку містичну силу мають слова, якщо вони складені справжнім поетом!

Учитель. Андрій Малишко любив поливати сад, сіяв чорнобривці від порогу до воріт, любив життя…
Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.

V. Узагальнення знань
Учитель. Кожна мати вишиває свій рушник по-своєму. Мені, виряджаючи у доросле самостійне життя, мама вишила і дала оцей рушник, який я обов’язково збережу і передам своїй дитині і онукам.

Питання до класу:
- А чи є у Ваших родинах рушники-обереги? Розкажіть про них.

VІ. Підсумок уроку
Мікрофон.
-Про що б Ви написали пісню, згадуючи своє дитинство, батьківське піклування?
- Що нам треба цінувати у житті?

VІІ. Оцінювання учнів. Домашнє завдання
1. Вивчити напам’ять поезію Андрія Малишка «Пісня про рушник».
2. Написати твір-мініатюру «Краса українського рушника».

Автор: 

Снігур Алла Олександрівна учитель Чорнянської загальноосвітньої школи

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...