Від партнерів


Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


Вечір пам'яті "Уклін тобі, славетний сину України!"

0

Мета: показати багатогранність творчої особистості великого українського поета; виховувати любов до рідної мови та культури, до своєї батьківщини.

Обладнання: мультимедійне обладнання; хатина в українському стилі, пеньок, тин, бур’яни, калина; стілець, стіл, чорнильниця, записник Шевченка; стенд з малюнками та книгами Шевченка.

Перебіг заходу

Лунає «Заповіт» Шевченка

Учень:
Моя Україно! Ти – ненька єдина!
Квітучі сади, неозорі поля.
Шевченків мій краю, тебе прославляєм!
Уклін тобі, земле, квітуча моя.

Учень:
Благословенна та година,
Як народила мати сина
І нарекла його Тарасом.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

Учениця:
9 березня 1814 року…
В похилій хаті край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Нещасна мати сповила
Його малого, й зажурилась,
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпак молилась
У тій старій, похиленій хатині.

Учениця:
За свій народ, що був в неволі,
Віддав ти все своє життя.
В борні зазнав лихої долі,
Та не зазнав ти каяття.
Учень:
Тебе, Тарасе, не забудем,
Твої пісні в серцях у нас.
Спокійно дишуть наші груди,
В омріяний тобою час.

Учень:
Україно! О, земле кохана!
Ми з тобою в путі повсякчас.
Народила ти світу Кобзаря,
З тебе вийшов у вічність Тарас.

Музичний супровід «Думи мої, думи мої»

Шевченко сивочолий (поволі виходить, читає):
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині…
…А то бувало як малим…(Сідає за столом у лівому кутку сцени, зітхає і поринає у спогади)

Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»

Стихає музика, Шевченко сидить зажурений, щось пише, роздумує. На сцену вибігає малий Тарас зі шаблею та прутом.

Тарас:
Ти пан Дашкевич? Ти з народу знущався? (Рубає голову будяку) Ти пан Висоцький? Онімів од страху? Одержуй кару! (Рубає будяка). О, який чорний будячище! Та це ж їхній цар! Просись! Зараз твоя голова з пліч злетить!

Вбігає Оксана.

Оксана: Тарасе, що ти робиш?

Тарас: Який я Тарас? Я – гайдамака!

Оксана: Що ж ти робиш?

Тарас: Не заважай! Бач, панам голови рубаю!

Оксана: І я! І я! І я!

Тарас: Ну добре, хай і ти будеш гайдамачка. Рубай, бий, жени панів!

Гайдамака: А що ви робите тут, діти? Чи не панів рубаєте?

Оксана: Еге ж, панів. А ви, дідусю, хто будете? Гайдамака?

Гайдамака: Так, онучку, гайдамака…

Тарас: От якби знов та на панів, та за волю!

Гайдамака(виходить):
Все йде, все минає — і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Гайдамака сідає на пеньок, Тарас та Оксана присідають біля нього.
Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою... Було колись...
Та що не минає?
Було, шляхта, знай, чваниться,
День і ніч гуляє…
…Розбрелися ляхи і по Україні,
Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували,
Церквами топили...
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили…
…Мандрували гайдамаки
Лісами-ярами,
А за ними наш Ярема
З дрібними сльозами…

Оксана: Ото було… Що й казати… А розкажіть нам про гайдамаків!

Гайдамака: Любі діти, розкажу вам про козацьку долю.

Гайдамака (грає на бандурі, промовляє):

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни?ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!..

Виходять.
Звучить пісня «Тополя», дівчата виконують танок з дівчиною-тополею.

Сценка до вірша «Розрита могила»

Козак (звертається до дівчини-України):
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?

Дівчина-Україна:
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».

Шевченко сивочолий (за столом):
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Учень:
Де, скажи мені, Тарасе,
Взяв ти силу виняткову
Повернути першомову
Тим заляканим, убогим.
І, не знаючи дороги, їх вести?
Що навіть нині
У черкаського хлопчини,
Кріпака і самоука
Вчиться нинішня наука?

Учениця:
Гомоніла твоя кобза
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною.

Учень:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.

Виходять.

Шевченко сивочолий(за столом):
Доле! Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела…

Доля (за сценою):
Учися, серденько, колись
З нас будуть люди!..

Шевченко:
…ти сказала.
А я й послухавсь, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала…

Доля(за сценою):
Ходімо дальше:
Дальше слава,
А слава – заповідь твоя.

Виконується пісня «Думи мої»

Учень:
Він був борцем,
Борцем живе між нами
І вічно житиме,
Крокуючи піснями
Через кордони і крізь даль віків.

Учень:
Який потрібно мати
В душі безсмертний цвіт,
Щоб хвилювати людство
І через сотню літ.
Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє –
«Огню іскра великого»
Повік не згасає!

Учениця:
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
Залишимо те, що душею народу
Звуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

Пісня Петриненка «Україно»

Автор: 

Руслана Мандрищук

Джерело: 

Т. Шевченко "Кобзар"

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...