Від партнерів


Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


Пернате царство Білоуса. Презентація книги „Жар-птиця” лауреата Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Д.Білоуса та зустріч з О.Д.Бакуменком, членом Національної спілки письменників України, директором видавництва "Альтерпрес"

0

Тема. Пернате царство Білоуса.
Презентація книги „Жар-птиця” лауреата Національної премії
України імені Т.Г.Шевченка Д.Білоуса та зустріч з О.Д.Бакумен-
ком, членом Національної спілки письменників України, директо-
ром видавництва „Альтерпрес”.

Мета. Ознайомити учнів з творчістю Д.Г.Білоуса, викликати інтерес до
вивчення природи рідного краю (пташинного світу); розширити
знання про птахів України; розвивати пізнавальні та читацькі інте-
реси дітей, вміння декламувати вірші; виховувати дбайливе став-
лення до живої природи, здійснювати екологічну освіту та вихо-
вання учнів.

Обладнання. Сцену оформлено у вигляді лісової галявини, малюнки
птахів, вислови про природу, портрет Д.Білоуса, техніч-
ні засоби, відеозапис виступу письменника, фонозапис
пташиних голосів.

Ведучий. Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав –
Добридень я світу сказав.

Ведуча. Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя.

Ведучий. Все, що буде, було і є на землі
І сто тисяч разів уже бачене й чуте:
Сірі вузлики ранку, твої солов’ї –
Все це тільки одне нерозгадане чудо.

Учитель. Хтось із великих людей сказав: „Усе минає, а слово залишається.
Зникають у безвісти держави, володарі, раби. На порох розсипаю-
ться величні будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки. Гори
перетворюються на купи каміння. Все стає тліном і прахом, а на-
писане слово залишається”. Залишається і несе крізь час голос
людської душі. Це одне з найбільших див нашого світу.
Диво написаного, надрукованого слова сьогодні ми святкуємо,
складаючи велику вдячність його творцям:
- відомому письменнику, літературознавцю, фольклористу,
перекладачу, чиє ім’я добре знане не тільки в Україні, а і за її
межами - Дмитру Григоровичу Білоусу;
- члену Національної спілки письменників України, директору
видавництва „Альтерпрес” Олександру Даниловичу Бакуменку.
Вони подарували нам справжнє диво, книжку, яка називається
„Жар-птиця”.

Ведучий. Дмитро Білоус сказав: „О скільки є істот живих
і уявити важко.
Але співають з-поміж них
лише людина й пташка.

Ведуча. Так, саме птахам присвячена ця книжка. „Я полюбив птахів та
їхні співи. Ще коли й не знав, яку користь приносять, то вже
захищав їх”, - казав Дмитро Григорович.

Ведучий. „З самого малечку я знав і шпака, й зозулю, і одуда, і сиворак-
шу, бо вони лупилися в наших берегах”.

Ведуча. „А хіба можна бути байдужим до краси птахів, до їхньої барвис-
тості, різноманітності!”

Ведучий. Часто Дмитро Білоус задумується: „ Чи знаємо ми птахів?
Чи знаємо закони, за якими вони живуть? А тут же стільки
цікавого!”

Учитель. Сьогодні у нас є унікальна можливість побачити і почути слово
Дмитра Григоровича Білоуса у відеозапису.

(Показ фрагмету відеозапису зустрічі Д.Г.Білоуса з дітьми).

Учитель. То ж Дмитро Білоус запрошує нас у незвичайну подорож до
царства птахів.

(Галявина. З’являються діти)

Діти. 1. То ціле царство в нас! Цікаво знать про нього!

2. Погубимо його – не буде більш такого.

3. Є територія – поля, долини, гори;

4. Є акваторія – річки, морські простори.

5. Архітектура є – в соснових колонадах,
у дуплах, чагарях, над ріками, в левадах.

6. Краса лелечих хиж – над луку неозриму,
і ластів’ячих гнізд – не згірш перлини Криму.

7. Ви здогадалися, що царство це пернате.
І як приємно нам у світ його пірнати!

8. Свої закони тут, пісні, співуча мова,
Що нею аж дзвенить узлісся, гай, діброва.

9. Зайди в зелений храм – там скільки солоспіву:

(Звучить фонозапис пташиних голосів)

10 У пущі цілий день звучить все дужче й дужче:

Діти разом:
- Це царство! Царство це! Це царство цінь – цінь – нюще!

1. Дивний кошик
У гайочку при доріжці,
Ледве оком я схопив:
Хтось на гілці у розсішці
Дивний кошик почепив.
Між зелених віт і хмизу
У такій гущавині
Ледь його помітно знизу,
Може, це здалось мені?
Гульк! Злотисто- жовта птиця
З чорним пір’ям по боках!
Ледве встиг я притаїться,
Щоб розгледіть, що за птах.
А вона наловить мошок, -
Плиг на гілочку рясну.
І несе їх прямо в кошик,
У корзинку підвісну.
- Ой пожива – іва-ива! –
До пташат гука. – Смачна!.. –
Та це ж іволга криклива –
Ось де мешкає вона!
На гіллястім перехресті
В неї дім – на цілий гай.
Славний кошик! Слово честі,
Хоч суниці йди збирай

2. Красень дятел
Автор. Хто на дереві вгорі
Барабанить по корі?
Красень дятел на вербі,
Знай вистукує собі:
Дятел. А я дятел-трудівник,
А я дятел-будівник.
Я не просто б’ю в вербу,
Я гніздо собі довбу!
Я довбаю, як ніхто,
В мене дзьоб, як долото.
Я не тільки що вербу, -
Навіть дуба роздовбу...”
Автор. Там, де дятел на суку,
Начувайся, шкіднику!
У щілини не залазь.
Утекти хотів? А зась!

3. Одуд
Прилетів весною одуд
У село Веселий Кут,
І навколо залунало:
- Буду тут! Буду тут!..
Оселився він на груші
У старезному дуплі.
Часом спурхне, сяде долі,
Ходить просто по землі.
Пострибає до криниці,
Підлетить, сіда на зруб.
Довгодзьобий та строкатий,
На голівці в нього чуб.
Там, де одуд появився,
Комашні, вважай, капут.
По весні ще довго чути:
- Буду тут! Буду тут!..
А буває – понад садом
Хрипло крикне на льоду
І з поживою у дзьобі
Мчить на грушу на товсту.
Видно так уже по всьому,
Радий літній він порі,
Бо живе в нас ціле літо,
Поки в школу дітворі.
Коли ж вересень приходить,
В теплий край його маршрут.
А весною знов почуєм:
- Буду тут! Буду тут!

4. Шишкар
У зимовий день на сонці
Птах щебече на сосонці:
- Цок-цок-цок! Цік-цік-цік!
Може, вас мороз припік? –
Це шишкар червоно-бурий,
Не буває він похмурий,
Все доводить він комусь:
- Я морозу не боюсь! –
Там, де гілка пелехата,
Шишкарева тепла хата.
Хай там хвижа, сніговій –
В ній сиди, яєчка грій.
У гніздечку шишкариха,
А шішкар співає стиха.
Чом журитися пташкам?
Ліку ж тут нема шишкам!
І шишкар літає в лісі,
Носить їсти шишкарисі.
-Цік-цік-цік! Цок-цок-цок!
От і вели діток!..
Носять їм з шишок зернята,
Підростають шишкарята
І зацікають ось - ось:
- Холодів не боїмось!

5. Про горобчика молодчика
Тьотя Мотя часто гудила,
Прогоняла горобця:
- Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.
Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив...-
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.
- Чів – чів – чів! – неначе бавиться. –
Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.
А зав'юга на порозі,
Холоди пішли страшні, -
Горобчина у тривозі:
Ні зерна. Ні комашні.
Скільки градуси не міряй –
Лід, звичайно, не черінь...
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь – цвірінь!..
Ти горобчику, в турботі? –
Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, -
Їж горобчику меткий.
Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі „а киш!” –
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..

6. Як сойка бабусю підвела
Гляньте:сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх – і вже як не було...
Хто ж її пісень послуха –
Скаже: - Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка кудкудаче,
І співає, наче шпак.-
Ну, а шпак пісні свої
Десь на гілці витинає
І частенько він, буває,
Передражнює її.
Очеретянка і вівчарик
Прилетіли теж сюди,
Тай собі – на всі лади:
То мов жайворон з – під хмарок,
То мов жаба, то мов чиж...
Сойці втриматись не сила –
Іволгу перекривила,
Ну, а та їй: - Підожди ж!
Довести я всім волію,
Як я вмію!Звідкіля
Ти взялась?Перекривля?!
Я зусиль не пожалі-і - ю!..-
Сойка знову: - Ось візьмуся,
Переважу всіх я вас. –
Стала мекать, як бекас.
Тут якраз ішла бабуся –
Аж не віриться самій:
"Бий же мене сила вража,
Об'явилася пропажа:
Це ж озвався козлик мій!”
Крик той сойка повторила:
- А знайти мене вам зась! –
І, регочучи, знялась,
Лиш майнули сині крила...
Посміялась джеркотуха
Із бабусі, мов на зло.
Пурх – і вже як не було...
Гляньте:сойка! Ну й пустуха!

7. Не розгубився
Раз пішов я в бір сосновий:
Між гілок
Бачу – скік жовтоголовий
Корольок!
Чи то звик зелено – сірий
До сосни,
Що летіть не в ірій
Восени?
Ось він сів біля доріжки
Та й сидить.
Я ж підкрався, наче кішка,
Шапку – кидь!
І – спіймав. Заніс до хати,
Дав кори
(Буде в чому пошукати
Мошкари!)
По корі пташа скакає –
Що в ній є? –
Обшукає – обшукає,
Поклює...
Ось весна бурульки віша
З крапельок.
В мене в хаті пожвавішав
Корольок!
Пострибав біля одвірка,
На вікні,
Від прогонича там дірка
У стіні.
Потім свиснув потихеньку,
Миттю – пурх
І в ту дірочку маленьку
Раптом шурх!
Отакий! В шибки не бився,
Тихий був.
А тепер не розгубився
І – майнув!
Раді – раді птичі зграї,
Вся рідня,
За найменше в нашім краї
Пташеня.

8. Хвостате НЛО
Слухайте, яка була пригода:
На смереку за містом це було.
Я не міг зазнять, а дуже шкода:
Це ж було хвостате НЛО!
Ми сиділи літньою порою
(вечір матіолою пропах).
Гульк – летить над самою сосною
Незвичайний фантастичний птах!
Зримо так, безшестно, над дахом,
З довгим, мов прив'язаним хвостом.
Аж здалося, ніби то два птахи,
Зв'язані впродовж якимсь вузлом.
Щось було у ньому таємниче,
Мов живий у небі чорний хрест.
Ніби він кудись мовчазно кличе,
Але порух крил – не знак, не жест.

9. Беркут
Коли-небудь бачив ти
Цю велику птицю?
Може в небо понести
Зайця і лисицю.
Беркут! Дуже сильна птиця –
Велет темнобурий!
А сміливий – не боїться
Ні громів, ні бурі.
На ногах, мов кимсь пошиті,
Пелехаті гетри.
Тільки зніметься в блакиті
Розмах крил – два метри!
Щойно був у хащах диких,
Вже – у хмарах сивих.
Оселяється в великих
Лісових масивах.
Красень! Глянь – узяв розгін
У небесній висі...
В нас живе в Карпатах він,
Зрідка – на Поліссі.

(Діти виконують пісню „А чи винен журавель?”)

10. А чи винен журавель?
„Занадився журавель,
Журавель
До бабиних конопель,
Конопель...”
Кричить баба журавлю,
Журавлю:
- Києм ноги переб’ю,
Переб’ю!..
Може, баба просто зла,
Просто зла,
Нас в оману увела,
Увела?
А спитаймо журавля,
Журавля:
По коноплях він гуля,
Він гуля?
- Сім’я любиш, журавлю,
Журавлю?
А журавлик: - Ой, люблю,
Ой, люблю!
- Так було таке? Було?
- Ой, було!
З’їв зернину... Збив стебло...
Збив стебло...
- То бабуся не клепа?
Не клепа?
- Не клепає, скупа –
Прескупа!
За дрібницю: „ Журавлю,
Журавлю, -
Кричить, - ноги переб’ю,
Переб’ю”.

11. У дворі
На сараї, з-під острішка
Ластівки кричать „цір-цір”...
А в цей час трьохмасна кицька
Пробігає через двір.
Раптом тут згори – стріла,
Мов пустив хто з вишки.
Ні, то гострих два крила –
Ластівка! На кицьку!
Надлетить над саму спину
Та крильми ту кицьку чирк!
Двічі, тричі, без упину –
Ну справжнісінький вам цирк!
Кицька щулитись мерщій,
Пташка знов як зблисне!
Понад самим вухом їй
Дражниться навмисне.
Кицька драла! Пташка – в небі
Знов шугає, мов стріла.
А гніздечко за потреби
Захистить, хоч і мала!

12. Рятівничка
Я сидів на лавочці в дворі
Й так мене кусали комарі,
Ну, залазять аж за комір, хитрі.
Раптом, як зависне у повітрі,
Наче квітка, маєво зелене
Й комарюгу хвать ізперед мене.
Роздивився – аж воно синичка!
Ах, ти ж молодчина, рятівничка!

13. Швидка допомога
Вранці я по яблука
Розігнався в сад.
Аж примітив зяблика, -
Я тоді назад.
Придивився – щулиться
Кволе зябленя.
Не тікає, тулиться
До старого пня.
Я забув про яблука,
Я над ним присів:
- Що з тобою, зяблику?
Чом посоловів?

Може їсти хочеться? –
А пташок мовчить:
В горлечку шовковиця
В поперек стирчить...
Вийняв соломинкою:
- Що ж ти так їси? –
Напоїв краплинкою
Чистої роси...
Річ така шовковиця –
І смачний шматок,
Тільки ж бо, як мовиться,
Не на твій роток!
Ну, нічого, зяблику,
Це не дивина.
Підростеш – шовковиця
Буде не страшна!

14. Доки будеш ти, Кіндрате,
птичі гнізда видирати?
Взяв Кіндрат собі за звичку:
Так і шастає в кущах,
Так і зиркає в травичку,
Чи не лупиться де птах.
Він на річці біля гатки,
Поміж зарослів і трав,
Вчора пташку збив з рогатки,
Вісім гнізд повидирав.
Драв він ремезів, як вудив
Та бродив по мілині,
В хащах драв сорокопудів, -
Руки й губи в полині.
Не одна кричала птаха:
- пожалій гніздо моє! –
Наче думала. Бідаха,
Що в Кіндрата серце є.
Не хотів він їх і знати, -
Був Кіндрат із тих знавців,
Що уміють розрізняти
Лиш ворон та горобців.
Щоб надрать яєць пташиних
В дальнім лісі чи між трав,
Він чіплявся по машинах,
Носом він шляхи орав...
Ось затявся в одну душу:
- Злізу, що б там не було! –
До дупла поліз на грушу,
Суне руку в те дупло.
А кажан його за палець
Як ухопить, як кусне.
- Ой! Гадюка! – зблід зухвалець. –
Ой, рятуйточки мене!
Сторчака летить додолу,
Об сучок роздер штани!
Розлетівшися навколо,
Реготали кажани...
Звівсь Кіндрат, забився дуже.
Хто ж йому поспівчува?
Коли чує: - Бідний друже... –
Кажуть гусінь та мошва.
Гусінь ще ж і примовляла:
- Будь би всі, як цей Кіндрат –
Золота б пора настала,
Краще б нам було в стократ!..

15. Нам на радість
Ген лелека, красень милий,
В небі синьому снує.
Чорнокрилий, але білий,
А ще – чорний красень є.
Хоч одної подобизни,
Навіть роду одного,
Чорний – ніби хто навмисне
В сажу вимазав його.
Білий селиться на хатах,
А напарник, чорний птах, -
У глухих старих лісах,
На Поліссі і в Карпатах.
Хоч до нас і ближчий білий
І милує нас весь час,
Чорний же якийсь не смілий
І віддалений від нас,
Та чи може бути сумнів,
Що б там хто не говорив,
Що обох таких красунів
Бог на радість нам створив.

Учитель. А ще Дмитро Білоус до нестями любив голубів. Ще
маленьким, ідучи зі школи, міг довго стояти біля чу-
жого двору, дивитися і слухати, як воркують чубаті і
лапаті красені. Про це трепетне почуття до них він
написав поему „Жар-птиця”.

(Звучить фонозапис уривка поеми „Жар-птиця”).

Учитель. Дмитро Григорович Білоус говорив: „Чого хотілося б
досягти – це посприяти птахам, полегшити їм життя,
дати їм дорогу до наших садів, гаїв і ланів, до наших
сердець, а не до Червоної книги”.
- Діти, ми сьогодні, подорожуючи, багато дізналися
про птахів, їх життя, поведінку із книги „Жар-птиця”.
То що ми можемо на прощання пообіцяти птахам?

Діти. 1. Ніколи не зробимо шкоди
Ми пташці у ріднім краю.

2. Нехай звеселяють природу –
Співають для нас у гаю.

3. Ми друзі і вірні, і щирі,
Бо ми бережем повсякчас
Пташок, що літають у вирій,
І тих, що зимують у нас.

Учитель. Книга „Жар-птиця” Дмитром Білоусом замислена ще
за його життя, нарешті прийшла до свого читача, до
нас. І подякувати за це ми повинні директору видавни-
цтва „Альтерпрес” Олександру Даниловичу Бакуменку,
якого й запрошуємо до слова.

(Виступ Бакуменка О.Д.)

Автор: 

Клокун Світлана Миколаївна, учитель початкових класів

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...