Від партнерів


Зареєструйтесь, щоб мати можливість переглядати усі сторінки та файли, публікувати власні матеріали


ОСНОВНІ МЕТОДИ І ПРИЙОМИ РОБОТИ НАД ПОЕТИЧНИМИ ТВОРАМИ (ЗБІРКА І.Я.ФРАНКА «ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ»)

1

ОСНОВНІ МЕТОДИ І ПРИЙОМИ РОБОТИ НАД ПОЕТИЧНИМИ ТВОРАМИ (ЗБІРКА І.Я.ФРАНКА «ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ»).
Як відомо, вплив творів мистецтва на людину залежить не тільки від їх ідейно - естетичних якостей, рівня мистецької досконалості, а й від художньої освіченості читача, основи якої закладаються в середній школі. Науково - методичний рівень викладання літератури залежить як від досконалості підручника, так і від фахової підготовки й методичної майстерності вчителя. Вчителеві необхідно дуже вміло підібрати методи та прийоми роботи над поетичними творами, за допомогою яких можна сформувати в учнів поняття про поетичний стиль письменника. Що ж це за методи, якими вчитель може користуватися на своїх уроках?
Основні методи й прийоми роботи по засвоєнню учнями твору в єдності змісту й форми такі: пояснення вчителем тих моментів твору, котрі учні самі не спроможні зрозуміти; бесіда, спрямована на з'ясування того, як учні зрозуміли й запам'ятали зміст твору та окремі його частини; виявлення причинно - наслідкових та часових зв'язків між подіями; самостійна робота школярів за завданнями вчителя; повторне читання важливих місць твору та обговорення їх; робота над мовою твору, зокрема, над виражальними засобами; встановлення зв'язку між заголовком твору та його змістом; визначення головної думки твору; письмові відповіді на запитання за змістом твору.
Звичайно, при вивченні кожного твору, не слід прагнути обов'язково застосовувати всі ці форми роботи: щоразу вчитель буде вирішувати, які з них найбільше відповідатимуть особливостям твору, сприятимуть активізації учнів, дозволять досягти найкращих результатів.
Викликати в учнів інтерес до вивчення творів допомагає проблемне навчання на уроках літератури, яке володіє невичерпними можливостями засвоєння художніх творів. Висовуючи гіпотезу, формуючи проблему, шукаючи вихід з проблемної ситуації, учні набувають навичок аналізу й синтезу, умінь співставляти, узагальнювати.
Ідеї розвитку пізнавальної активності учнів беруть початок із сивої давнини. Проблемні запитання мали місце в дискусіях Сократа й у Піфагорійській школі. Активізацію процесу навчання відстоювали Я.Арамейський, П.Г, Песталоцці, К.Д.Ушинський та інші. Питання проблемного навчання на уроках літератури ставили на чільне місце у своїх працях Л.С.Айзерман, М.О.Беляев, В.Г.Маранцман, А.М.Софонова, П.П.Каменська.
Слід відзначити, що при застосуванні проблемного навчання на уроках літератури, не повинно бути стихійності. Учителеві необхідно заздалегідь подбати про систему проблемних завдань. Розумне поєднання репродуктивної та пошукової роботи викликає в учнів інтерес до твору.
Необхідно відмітити, що це загальні методи й прийоми роботи над художніми творами, так би мовити, основа, база. Копіювати ці методи й прийоми сліпо не можна, їх необхідно варіювати відповідно до специфіки твору, який вивчається. Специфіка роботи зумовлена родовими та жанровими особливостями творів.
Наше завдання полягає у тому, щоб з'ясувати, які методи й прийоми будуть доцільними, корисними під час роботи над ліричними творами. Ліричні твори займають велике місце в програмі, і тому необхідно правильно дібрати методи й прийоми для того, щоб показати учням твір у всій красі, з'ясувати, чим ліричні твори відрізняються від епічних, ліро-епічних, драматичних. Аналіз жодного жанру мистецтва не викликає стільки труднощів у вчителів, як аналіз ліричних творів. Під час багатьох дискусій з приводу викладання літератури в школі не раз висловлювались думки, чи не краще вивчення ліричних творів обмежувати тільки їх виразним читанням: аналіз лірики вимагає особливо тонкого підходу, оскільки вона сповнена почуттів: їх важко виразити звичайними словами. Є.А.Пасічник тонко підмітив, що "ліричні твори, як і живі квіти, не допускають грубого втручання. У недбалих руках вони в'януть, втрачають свій колір і аромат". Та без аналізу багато сторін вірша так і не розкриється перед учнями. Естетичні почуття, які виникають при первинному ознайомленні з ліричним твором, повинні бути освітлені думкою.
Небезпідставно кажуть, що твори осмислюються розумом, при цьому відбувається процес повторного сприймання твору, але уже в роздумах.
Сприймання й розуміння учнями ліричних творів зумовлюється багатьма факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, загальним розвитком дітей, їх життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати у внутрішній світ людини (особливо для сприймання інтимної лірики). А між тим ці важливі якості є не в усіх учнів, тому ліричні твори, не знайшовши опори в їх емоційному досвіді, можуть не викликати в них належного інтересу.
Ліричні вірші відзначаються й особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку людини. Широта художніх узагальнень у ліричних творах об'єктивно породжує в учнів різні асоціації залежно від їх особистого досвіду. Порівняно з іншими родами літератури, сприймання лірики відзначається найбільшою суб'єктивністю. Проте це аж ніяк не означає, що тільки сам учитель повинен аналізувати поезії. Звичайно, живому слову вчителя у вивченні лірики належить дуже важлива роль. Він готує учнів до сприймання ліричного твору, допомагає розібратися в ньому, спрямовує їхню увагу на певні художні деталі, узагальнює розрізнені враження в єдине ціле. Але й учні при цьому не повинні бути пасивними.
Аналізувати ліричний твір - це значить учити дітей заглиблюватися в його поетичні образи, спостерігати, як вимальовується одна за одною картини або як змінюються почуття, настрої ліричного героя, чим вони викликані і як усе це безпосередньо виражається в контексті твору. Важливо з'ясувати, що хоче сказати поет, який характер має мова вірша і як вона виражає авторську думку. Аналіз ліричного вірша не слід зводити до простого переказу його змісту, примітивного перекладу мови поезії на мову прози, у результаті чого руйнуються образи, втрачається поетичність. Ліричні твори - це згустки художніх образів. Тут кожне слово, кожна фраза набуває вагомого звучання й майже не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. У них синтезуються не лише смисловий, а й емоційний зміст. Підміна образів ліричних творів логічними міркуваннями, поняттями, констатацією фактів спотворює їх зміст, бо простий переказ ліричного вірша вже сприймається як звичайна інформація. У процесі аналізу ліричного твору необхідно, щоб учні добре усвідомили ту художню логіку, завдяки якій він набуває своєї поетичної сили. Зміст вірша помітно зміниться навіть тоді, коли переказати його прозовою мовою, зберігаючи образні вислови, тобто, коли не брати до ували ритміки твору, його мелодії, звукової інструментовки. Це дуже важливі компоненти структурної цілісності вірша. Особливо велике значення в передачі засобами художнього слова динаміки життєвих процесів належить ритму. Ритм надає віршеві музикальності, милозвучності.
Ліричний твір необхідно аналізувати в єдності змісту і форми: для учнів важливо не тільки збагнути головну думку, але й простежити, як виражає її письменник. Поза цим не можна зрозуміти творчої індивідуальності митця, неповторності його поетичного голосу, розкрити секрети його художньої майстерності.
Щоб сформувати в учнів правильний підхід до вивчення лірики, озброїти їх відповідними науковими критеріями аналізу, потрібна продумана система методичних прийомів, яка передбачає планомірне, поступове ускладнення роботи над аналізом ліричного твору.
На перших етапах вивчення літератури учні ще не можуть збагнути широти художніх узагальнень, які закладені в ліричній поезії. Спочатку розвивають у дітей здатність бачити у вірші те коло явищ, що стали об'єктом зображення, поступово підводять їх до розуміння другого плану художнього зображення, у якому й виражається ставлення поета до дійсності. У старших класах необхідно так організувати роботу, щоб учні не лише відчули особливості поетичного світосприймання в окремих творах, а й простежити, які головні мотиви, образи його лірики, у чому їх своєрідність, і як ця своєрідність виявляється у різні періоди його діяльності. Поет повинен постати як особистість з притаманним йому індивідуальним бачення світу.
У середніх класах, якщо твір не важкий для сприйняття учнями, учителі нерідко вдаються до такого аналізу, що, по суті, зливається з роботою по вихованню навичок виразного читання. З'ясовуючи, як слід читати окремі строфи, чи аналізуючи, чому вони так прочитані, діти глибше усвідомлюють зміст твору.
Прийоми аналізу ліричного твору диктуються насамперед особливостями його композиції, а також тим, як учні його сприймають. .Якщо вони після першого читання вірша висловлюють у загальних рисах головну думку, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з'ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями його художніх образів. До розуміння авторської думки можна йти й індуктивним шляхом: загальні висновки про спрямування поезії робиться на основі дослідження тексту, певних зіставлень, узагальнень.
Читач, усвідомлюючи ліричний твір, повинен не тільки фіксувати поетичні образи й картини, які змальовані поетом, а й виходити за рамки цих образів і картин, психологічно вмотивовувати почуття й роздуми автора, уміти уловити прихований підтекст твору. Тільки за цієї умови можна виховати в учнів здатність проникнути в глибину поетичних ідей і образів, бачити своєрідність освоєння поетом дійсності.
Під час текстуального й оглядового вивчення лірики можна організувати своєрідні конкурси: учні читатимуть вірші на певну тему, які їм найбільше сподобалися. Варто також практикувати читання напам'ять віршів, які учні за завданням учителя готують до уроку. Інтерес учнів до поетичних творів необхідно постійно розвивати.
Із всього вище сказаного зробимо висновки про ефективні методики роботи над поетичними творами, а саме:

1. Виразне читання становить основу для вивчення твору. На рівні первинного синтезу вчитель намагається закласти основи для вивчення лірики. Читання вголос дає можливість сприйняти твір в єдності змісту й форми.
2. При аналізі поезії недопустимо переказувати й складати план, бо треба зберегти цілість твору.
3. Ефективний результат дає використання словесного малювання.
4. Слід застосовувати різні види читання: напам'ять, вибіркове, коментоване.
5. Велике значення приділяти роботі над мовою.
Слід зазначити, що правильний вибір методів і прийомів роботи над поетичними творами дасть можливість повно сформувати в учнів поняття про особливості поетичного стилю письменника.
Звернемося безпосередньо до тих творів збірки І.Я.Франка "Зів'яле листя", які текстуально вивчаються у школі, і на їх прикладі дамо методичні рекомендації щодо підбору ефективних методів аналізу поетичного твору. Розглянемо можливу систему роботи над поезіями "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Чого являєшся мені у сні?", "Червона калино, чого в лузі гнешся?".
При аналізі поезії "Чого являєшся мені у сні?" слід нагадати, що цей надривно зажурений вибух людського почуття не повинен загубитися в процесі аналізу. Необхідно зазначити, що цей вірш за формою найбільш віддалений від фольклору, разом з тим внутрішньо тісно поєднаний з фольклорною інтимною лірикою. Тому для кращого розуміння змісту поезії необхідно провести паралель з народними піснями про кохання та пушкінським "Я помню чудное мгновенье". А, зрештою, хіба можна провести паралелі, вдаватися до літературних ремінісценцій там, де мова йде про інтимну лірику, кохання - заявити таке однакове й різне? Звернути увагу учнів на наявність у поезії риторичних запитань, з'ясувати їх роль у поезії. Також необхідно наголосити на особливостях лексики - наявність діалектизмів (слово "віддиха"), на метафоризацію мови ( "оті ридання голосні - пісні", "чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене"...). Необхідно пояснити учням, що ці численні запитання, епітети, порівняння мають подвійне психологічне навантаження: передають і чарівність образу коханої, і її стриманість у ставленні до ліричного героя. Драматизм переживань у вірші поданий контрастно:
Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха...
Найбільшу увагу учнів слід звернути на те, як І.Я.Франко проявив себе майстром версифікації і навести висловлювання С.Шаховського: "У ньому все найкраще: і чесність душі, і самозреченість чуття, і володіння віршовим рядком, ритмом строфи: поет так володіє тут словом, як араб - наїзник своїм скакуном".
Ми б радили вчителям самостійно проаналізувати учням поезію, застосовуючи постструктуральний тип аналізу художнього твору: необхідно пройти твором крок за кроком і простежити, як утворюються значення. При аналізі поезії "Червона калино, чого в лузі гнешся?" слід звернути увагу на такі зауваження: чимало поезій І.Я.Франка зі збірки "Зів'яле листя" мають народнопісенну основу. Серед них і поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся?". Після виразного читання цієї поезії вчителем учням треба пояснити символіку образів червоної калини й дуба. Учитель зазначає, що образи поезії входять у площину того середовища, у якому перебував поет. Слід наштовхнути дітей на думку, що калина - це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях - заміжжя, сімейні турботи. Але на перешкоді до щастя стоїть тупа несхитність тогочасних сімейних традицій. Між рядками поезії учні повинні прочитати заклик до порушення старих традицій. Крім змісту, учитель має звернути увагу учнів на форму вірша, його мову. Тут необхідно зазначити, що поезія побудована у формі діалогу, запитань, повторів, що також йде від народнопісенної традиції. Слід звернути увагу на використання пісенного засобу - повторення психологічно найвагоміших зворотів:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
до сонця не пнешся?
У підсумку слід наголосити, що народнопісеннїсть поезій - це одна з провідних рис поетичного стилю І Я. Франка, що поезії "Зелений явір", "Ой жалю мій, жалю", "Ой ти дубочку, кучерявий" та інші сприймаються як задушевні народні пісні.
При аналізі вірша "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" радимо вчителю користуватися такими методичними порадами. Слід звернути увагу на народнопісенну основу поезії /вона нагадує українські пісні про кохання "Ой ти, дівчино, горда та й пишна", "Взяв би я бандуру", "Тече річка невеличка", "Сонце низенько"/, на психологічний контраст почуттів героя:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе;
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
І.Я.Франко для показу складних почуттів героя використовує контрасні епітети й порівняння, що також йдуть від народної пісні. Вродою дівчина "з горіха зерня", а серцем -"колюче терня", уста її- "тиха молитва, а слово - гостре, як бритва"... Учитель повинен пояснити учням епітет "колюче терня", пояснити, що він бере свій початок з народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя / пісня "Цвіте терен"/. Поряд із живим словом учителя на уроці хай пролунає запис цього вірша на платівці у виконанні А.Солов'яненка. Ця поезія стала улюбленим романсом.
Маємо підстави стверджувати, що ці методичні поради, запропоновані прийоми роботи над поетичними творами, така увага до змісту і форми дасть можливість для кращого засвоєння учнями поняття про поетичний стиль і можливість виявити індивідуальні риси поетичного стилю І.Я.Франка. Як ці методичні поради можна застосувати на практиці, розглянемо під час
розробки уроків вивчення інтимної лірики ІЛ.Франка.
Отже, існують певні методи й прийоми роботи над поетичними творами, за допомогою яких можна сформувати в учнів поняття про поетичний стиль письменника. Основні з цих методів і прийомів є такі:
1. Різні види читання.
2. Бесіда (навчальна, евристична).
3. Самостійна робота учнів.
4. Проблемне навчання.
5. Шлях дедукції та індукції.
Методи й прийоми роботи повинні відповідати жанровим і родовим особливостям твору.

Автор: 

Сашко Наталя Миколаївна

Отримати сертифікат

Користувацький вхід


загрузка...